@cococcagliero: hola solcito

cococcagliero
cococcagliero
Open In TikTok:
Region: AR
Monday 17 November 2025 18:32:37 GMT
3751
400
11
27

Music

Download

Comments

cchiaramn
Chiara :
La mas linda
2025-11-17 19:17:50
0
victorramoncampos
Victor :
vamos q llegue el verano❤️❤️❤️
2025-11-17 19:36:39
0
alereypinamar
rey :
💋
2025-11-20 17:44:50
0
ariel.cabj8
Ariel CABJ :
❤️❤️❤️
2025-11-17 21:50:06
0
pabl421
pablo421 :
❣️❣️❣️
2025-11-17 19:49:27
0
eric.damours
Eric D'Amours :
2025-11-17 18:42:39
0
cabecita98
cabecita :
❤❤❤❤
2025-11-17 18:40:40
0
mihls78
Mihls :
🥰🥰🥰
2025-11-17 18:40:08
0
leonardofazio80
Leonardo Fazio :
💖
2025-11-17 18:39:48
0
fernandolasheras4
Fernando :
🤗🤗🤗
2025-11-17 18:37:36
0
cchiaramn
Chiara :
😍🤤🤤🤤🤤🤤
2025-11-17 19:17:48
0
To see more videos from user @cococcagliero, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

АНТІН ДИКИЙ (1900–1937) — український письменник, драматург, директор Харківського історичного музею. Член «Плугу» та ВУСПП. Народився 1 (14) серпня 1900 року в селі Велика Андрусівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область) у бідній селянській родині. Рано осиротів, наймитував. Не мав початкової освіти, у 14 років був неписьменним. Працював у кузні та на чавунно-ливарному заводі. З 1917 року близько п'яти років служив у червоногвардійських загонах. У 1923 році оселився в Харкові. Належав до літературних організацій «Плуг» та ВУСПП. Автор збірки поезій «Огонь цвіте» (1927), оповідань («Три сторінки», «Кирило Стрюк») та п'єси «Сухий закон» (1932, у співавторстві з Олексієм Полторацьким). На момент арешту працював директором Харківського історичного музею. Заарештований у жовтні 1937 року, виключений з компартії за дружбу з «ворогом народу» журналістом Євгеном Касяненком. Під тортурами «зізнався», що був завербований Касяненком у 1935 році в «українську націоналістичну антирадянську організацію» з метою відокремлення України від СРСР та в організації терористичної групи для вбивства Станіслава Косіора. 30 грудня 1937 року визнав провину і просив про помилування. Засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Страчений 31 грудня 1937 року в Харкові. Реабілітований 28 травня 1959 року завдяки клопотанню його доньки Інти. «Кучерявий вечір» Кучерявий вечір
Чеше чорний чуб,
Притуливсь до мене
До гарячих губ. Зорі мої, зорі,
Золоті шляхи,
Я ще так ніколи
Нічки не любив. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста мої п’януть. Вітер віти хиле,
Вітер віти клоне,
Не найду тебе я,
Не найду ніколи. Впала ти на роси
Ранком голубим,
Розпустила коси
У білявий дим. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста мої п’януть. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста...
мої...
п’януть... #розстріляневідродження #україна #загата #поезіяукраїнською #антіндикий
АНТІН ДИКИЙ (1900–1937) — український письменник, драматург, директор Харківського історичного музею. Член «Плугу» та ВУСПП. Народився 1 (14) серпня 1900 року в селі Велика Андрусівка на Херсонщині (нині Кіровоградська область) у бідній селянській родині. Рано осиротів, наймитував. Не мав початкової освіти, у 14 років був неписьменним. Працював у кузні та на чавунно-ливарному заводі. З 1917 року близько п'яти років служив у червоногвардійських загонах. У 1923 році оселився в Харкові. Належав до літературних організацій «Плуг» та ВУСПП. Автор збірки поезій «Огонь цвіте» (1927), оповідань («Три сторінки», «Кирило Стрюк») та п'єси «Сухий закон» (1932, у співавторстві з Олексієм Полторацьким). На момент арешту працював директором Харківського історичного музею. Заарештований у жовтні 1937 року, виключений з компартії за дружбу з «ворогом народу» журналістом Євгеном Касяненком. Під тортурами «зізнався», що був завербований Касяненком у 1935 році в «українську націоналістичну антирадянську організацію» з метою відокремлення України від СРСР та в організації терористичної групи для вбивства Станіслава Косіора. 30 грудня 1937 року визнав провину і просив про помилування. Засуджений до розстрілу з конфіскацією майна. Страчений 31 грудня 1937 року в Харкові. Реабілітований 28 травня 1959 року завдяки клопотанню його доньки Інти. «Кучерявий вечір» Кучерявий вечір
Чеше чорний чуб,
Притуливсь до мене
До гарячих губ. Зорі мої, зорі,
Золоті шляхи,
Я ще так ніколи
Нічки не любив. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста мої п’януть. Вітер віти хиле,
Вітер віти клоне,
Не найду тебе я,
Не найду ніколи. Впала ти на роси
Ранком голубим,
Розпустила коси
У білявий дим. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста мої п’януть. Ти моя, ну що я,
Я ж тебе не знаю,
Люба моя мила,
Уста...
мої...
п’януть... #розстріляневідродження #україна #загата #поезіяукраїнською #антіндикий

About