@shxts.n_gigs: Isn't it wild how attachment to a fictional character can throw everything off? She's a 10, but her heart's tangled up with Peter Parker—how does that even work? 🤔 I couldn't stop thinking about the implications! Are we all a little guilty of idealizing our favorite characters? And what does that say about our own relationships? Dive into the chaos of mixed emotions and the blurred lines between fantasy and reality. Let's unpack this quirky scenario together! What do you think—can we ever truly love a fictional character while navigating real-life connections? Share your thoughts! 💭❤️ #EmotionalAttachments #PeterParker #FictionVsReality #RelationshipTalk #CrazyConcepts #HeartTalk #RealityCheck #PopCulture #CharacterCrush #TikTokThoughts

ShxtsNGigs
ShxtsNGigs
Open In TikTok:
Region: GB
Tuesday 27 May 2025 16:58:53 GMT
483
21
1
0

Music

Download

Comments

wix._12
Wix :
This is scary..
2025-05-27 17:48:47
1
To see more videos from user @shxts.n_gigs, please go to the Tikwm homepage.

Other Videos

Детальніше тут ⬇️👇🏻 Коли я чула історії, що дітей у садочку примусово кладуть у візочок, застібають і залишають плакати — я не вірила. Думала: ну як? Це ж дитина. Я дійсно вірила в інші історії — що до дітей шукають підхід, що вихователі мають якусь «магію», завдяки якій дитина, яка вдома не засинала у візочку, раптом засинає в садочку. Я вірила в цю магію… до сьогодні. Напередодні ми мали розмову з педагогом із комуни. Вона запропонувала метод: дитина буде плакати годину, дві, і вони пристебнуть його у візочок, покладуть і чекатимуть, поки засне. Я категорично відмовилась. Я чітко сказала: «Ні. Мені не підходять такі методи. Моєму синові потрібна м’яка адаптація». Та сьогодні вони зробили саме це. Без мого відома. Без дзвінка. Я просто випадково прийшла — і почула крик. Крик свого сина, якого було чути за 500 метрів. Він лежав прив’язаний у візку, плакав так довго й сильно, що зірвав голос. А як це виглядає зсередини? Для дитини — це не про сон. Це про паніку. Про відчай. Про втрату контролю. Маленька людина, яка ще не може говорити, сигналізує усім тілом: мені страшно, я не розумію, де мама, чому мене залишили, чому мене зв’язали, чому я не можу вийти звідси. І коли вона кричить, це не каприз. Це — крик про допомогу. З точки зору дитячої психології, такі ситуації можуть мати глибокі наслідки. У дитини формується недовіра до світу, страх засинання, тривожність, підвищена чутливість до розлуки. Часто виникають порушення сну, діарея, відмова від їжі. І все це — не просто «адаптація», як це іноді подають. Це — стрес і психологічна травма, з якою дитина сама не може впоратись. І, будь ласка, не кажіть: «Так завжди. Це скрізь так. Це норма». Це не норма. Не норма — травмувати дитину й залишати її саму в стресі. Норма — це підтримка, безпека й повага.#нашівданії🇺🇦💛💙 #життявданії #нашівданії #молодамама💕
Детальніше тут ⬇️👇🏻 Коли я чула історії, що дітей у садочку примусово кладуть у візочок, застібають і залишають плакати — я не вірила. Думала: ну як? Це ж дитина. Я дійсно вірила в інші історії — що до дітей шукають підхід, що вихователі мають якусь «магію», завдяки якій дитина, яка вдома не засинала у візочку, раптом засинає в садочку. Я вірила в цю магію… до сьогодні. Напередодні ми мали розмову з педагогом із комуни. Вона запропонувала метод: дитина буде плакати годину, дві, і вони пристебнуть його у візочок, покладуть і чекатимуть, поки засне. Я категорично відмовилась. Я чітко сказала: «Ні. Мені не підходять такі методи. Моєму синові потрібна м’яка адаптація». Та сьогодні вони зробили саме це. Без мого відома. Без дзвінка. Я просто випадково прийшла — і почула крик. Крик свого сина, якого було чути за 500 метрів. Він лежав прив’язаний у візку, плакав так довго й сильно, що зірвав голос. А як це виглядає зсередини? Для дитини — це не про сон. Це про паніку. Про відчай. Про втрату контролю. Маленька людина, яка ще не може говорити, сигналізує усім тілом: мені страшно, я не розумію, де мама, чому мене залишили, чому мене зв’язали, чому я не можу вийти звідси. І коли вона кричить, це не каприз. Це — крик про допомогу. З точки зору дитячої психології, такі ситуації можуть мати глибокі наслідки. У дитини формується недовіра до світу, страх засинання, тривожність, підвищена чутливість до розлуки. Часто виникають порушення сну, діарея, відмова від їжі. І все це — не просто «адаптація», як це іноді подають. Це — стрес і психологічна травма, з якою дитина сама не може впоратись. І, будь ласка, не кажіть: «Так завжди. Це скрізь так. Це норма». Це не норма. Не норма — травмувати дитину й залишати її саму в стресі. Норма — це підтримка, безпека й повага.#нашівданії🇺🇦💛💙 #життявданії #нашівданії #молодамама💕

About